Груша — альтанка з роду Груша родини Розоцвітих, розлога; гілочки міцні, в молодості опушені: дворічні пагони багряно-бурі з рідкісними отворами шкірки; Лист плівчастий, по краях залізисті зубці; листя яйцеподібні або еліптичні, звужені або гостро загострені на верхівці, спочатку опушені з обох боків, старі листки голі; суцвіття зонтикоподібне, квітконоси і квітконіжки в молодому віці опушені; Плоди щиткоподібні або майже кулясті, злегка приплюснуті, коричневі; Квітки білі; Цвіте в квітні; Період плодоношення з серпня по вересень.
Груші походять із Центральної Азії та поширені в Хебей, Шаньдун, Шеньсі, Ганьсу та інших провінціях Китаю, а також культивуються в Італії, США, Іспанії, Радянському Союзі та Франції. Груші морозостійкі, посухостійкі, стійкі до перезволоження, засолення, мають розвинену кореневу систему, люблять світло і температуру, тому слід вибирати пологі гірські посадки з глибоким шаром ґрунту та хорошим дренажем, особливо супіщані гірські райони. Спосіб розмноження груші переважно щепленням.
У «Tujing Materia Medica» записано, що груші мають функції зволоження легенів, відхаркувального засобу та кашлю, очищення запорів, полегшення травлення, живлення та втамування спраги, зволоження легенів та полегшення кашлю, що може покращити імунітет організму. Груша — це крутий фрукт, особливо для пацієнтів із гіперактивністю печінки Ян або гіпертонією, запаленням печінки, може знімати жар і седацію, зменшувати запаморочення, допомагати знижувати артеріальний тиск, живити печінку та захищати її. [16] Груші багаті на вітаміни та мінерали, які можуть підтримувати здоров’я людських клітин, але слід зазначити, що людям із недостатністю селезінки та шлунка, рідким стільцем, діареєю, кашлем і відсутністю мокротиння не слід їсти груші, а діабетикам слід їсти менше. Оскільки груші ніжні і соковиті, кисло-солодкі, їх ще називають «природною мінеральною водою».
